«Книга рекордів Волині» тримається на ентузіазмі та пенсії її автора
Спільними зусиллями луцького виробництва “Волинська обласна друкарня” та Любешівського “Ерудита” нещодавно побачило світ третє видання “Книги рекордів Волині”, упорядником, а заодно і видавцем якого є Великий Ентузіаст краєзнавчо-пошукової справи, мешканець провінційного Любешова Петро Кравчук. Про те, як непросто нині видавати, здавалося, украй потрібні Україні книжки, своїми думками, враженнями і спостереженнями автор цього унікального проекту-видання ділиться з нашим кореспондентом.
– Важко, мабуть, через те, що мешкаєте в глибинці – далеко від великих міст, де нині “робляться” гроші, а отже, легше знайти щедріших спонсорів?
– Фактор віддаленості у цьому випадку відіграє лише побічну роль. Адже перша моя книжка, яку написав я, поліщук з нікому тоді невідомого Любешова, ще за СРСР, вмить розійшлася стотисячним тиражем. Тут усе зовсім інше. Давайте поміркуємо разом: що таке “Книга рекордів Волині”, хто найперше мусив би зацікавитися цим проектом і підтримати його? На мою думку, це Книга слави нашого краю, тож кому, як не чільникам області, опікуватися її періодичним виданням? Перші “Рекорди Волині” вийшли тонесенькою, практично, брошурою у Любешівській районній друкарні 1993 року. Друге видання, солідне і поліграфічно вдале, побачило світ через п’ять років, планувалося саме через такий термін його перевидати, адже життя на місці не стоїть, і рекорди періодично “б’ються”. Однак третього видання довелося чекати вже сім років, хоча підготовлений до друку матеріал був готовий вчасно. Було багато обіцянок, запевнень, але коли дійшло до справи, тобто реальної фінансової підтримки, обіцяльники відбулися мовчанкою або казенними відмовами на фірмових бланках.
– Обласну владу також не зацікавила “Книга рекордів Волині”?
– Звертався я і до колишнього керівництва області, і до теперішнього, але відповіді не отримав ніякої. Хотів з цим питанням потрапити на прийом до голови облдержад-міністрації. Не вдалося.
– Невже до нашого губернатора так важко потрапити на прийом?
– Не знаю. Може, мій проект, моя персона йому була нецікавою, може, хтось наговорив йому щось про мене.
– Несподівані речі від Вас чую (все ж таки хтось Вам допоміг?).
– Половину тиражу (тисячу примірників) профінансувала Волинська обласна друкарня, а другу половину взяв на себе. Спасибі, знайшлося кілька спонсорів, підтримали. Це – місцевий підприємець Олександр Неймарк та Любешівське міжгосподарське спеціалізоване лісопідприємство або управління у справах преси та інформації (директор В.П.Симонович), ну, і з пенсії довелося уривати дещицю.
– Як Вам вдалося зібрати таку масу інформації? І взагалі, як народжуються рекорди?
– По-різному. Іноді випадкові знахідки трапляються. Наприклад, у с. Бучич Любешівського району біля місцевої церкви є могила з пам’ятником. Підійшов, читаю напис, що чітко зберігся на табличці, а він свідчить, що Богумила Оберман, яку там похоронено, прожила 116 років! От вам і рекорд довгожительства на Волині! Правда, два роки тому цей рекорд побила Домна Туревич із Маневицького району.
Щодо бучинського рекорду, то, на жаль, металева табличка, що допомогла його зафіксувати, з пам’ятника зникла. Дехто з бучинців запевняє, що її забрали в музей. Проте не виключено, що могли здерти якісь невігласи на брухт.
– Петре Авксентійовичу, знаю, що Ви планували видати і книгу рекордів України?
– Так, і вже маю достатньо матеріалу. Деякі розділи з цієї майбутньої книги друкувалися вже навіть у газетах і журналах. Але виявилося, що цю тему паралельно розробляє й один Львівський науковець, котрий пішов практичним шляхом, публікуючи матеріали окремими розділами. Отже, по розділах “Книга рекордів України” вийшла, а от питання окремої книжки залишається відкритим. До кого я тільки не звертався з цього приводу! Починаючи з першого президента незалежної України… Леонід Макарович, повернувшись якось із закордону, поскаржився під час виступу на телебаченні, що України у світі, мовляв, не знають, і нема відповідної літератури, з якої закордон міг би про нас дізнатися…
“Є така книжка, – пишу йому в листі, – лише дайте трохи грошей на її публікацію”. Відповіді й досі чекаю… А знаєте, чому промовчала столиця, чому тодішній владі непотрібна була така книжка?
– Чому?
– Бо для комуністичного оточення президента Кравчука книжка, яка вихваляла б і возвеличувала Україну та українське, сприймалася занадто націоналістичною, тобто ворожою.
– Тепер Леонід Кравчук не при владі…
– Писав я і Ющенку – ще коли він був прем’єр-міністром. Знаючи, що і в нього є оточення, що лист може не потрапити йому до рук, написав у Хоружівку – матері Віктора Андрійовича з проханням, аби передала особисто в руки синові. Відповіді ж знову не дочекався. Писав урядовцям, депутатам, але марно: нікого “Книга рекордів України” не зацікавила. Назбиралася лише ціла папка відписок.
– Після всього такого не опускаються руки?
– Ні, продовжую збирати матеріали, сподіваючись на кращі часи. А ще підтримують теплі листи-відгуки від читачів. Одна читачка, яку наше життя змусило податися на заробітки за кордон, написала таке: “Вишліть Вашу книжку – Книгу слави нашого краю, аби ті, в кого тут працюємо, побачили, що ми не бидло, що ми чогось таки варті!”
Інтерв’ю взяв Микола ШМИГІН
З «Книги рекордів Волині»
“Найкривавіший злочин серед правоохоронців скоїв у 1944 році дільничний радянської міліції Воротніков, який застрелив п’ятеро невинних людей у с. Ляхів колишнього Порицького району. Одержавши завдання від начальника райвідділу НКВС, затримали громадянина Парфенюка, який нібито дезертирував із Червоної Армії. Воротніков із чотирма бійцями з групи охорони громадянського порядку ввечері оточив квартиру громадянки Парфенюк, вдерся в помешкання й розстріляв усю сім’ю. Згодом було встановлено, що Парфенюк перебував у армії й ніколи звідти не дезертирував”.
“Більше двадцяти сільських магазинів пограбував у Луцькому і Горохівському районах житель с. Оздів Луцького району В.Новосад разом зі своїми спільниками впродовж 1995-1996 років. У злодійську банду 35-літній злочинець (повернувшися з тюменської тюрми, де просидів п’ять років за п’яну бійку) втягнув свою молодшу сестру, брата та чоловіків двох сестер. На лаву підсудних сіло відразу п’ятеро родичів”.
“Наймолодша заслужена артистка України Анжела Вербицька (народжена 3 липня 1974 року у Нововолинську). Це почесне звання популярній співачці присвоєно у віці 23 років у 1997 році”.
“Найбільша пожежа сталася у Торчині 18 травня 1900 року, під час якої згоріло 136 житлових будинків та 82 інші будівлі”.
“Найбільшого гриба України – дощовика гігантського вагою 12 кг – знайшов на бригадному дворі СВК “Нива” Любешівського району мешканець с. Березна Воля Григорій Мінчук 16 вересня 2001 року”.
“Найбільші запаси торфу в Україні має у своїх надрах Волинська область – 447 млн тонн, що становить 21% усіх українських запасів”.
“Найбільшого помідора вагою 1 кг 250 г, який мав в обхваті 45 см, виростила Марія Бараніва з Любешова. Червоний томат вона зібрала 20 серпня 1995 року й приготувала з нього салат на день народження сина. Виріс рекордсмен на стеблі висотою близько двох метрів. На сусідньому кущі виросло майже 100 червоних помідорів – теж своєрідний томатний рекорд”.