Петро КРАВЧУК

Плагіат та безчестя, 

 або про те, як донецька міліція, прокуратура та суди захищають викладачку Донецького інституту соціальної освіти Бугайову Тетяну Іванівну, яка слово в слово переписала мою книгу  «Географический калейдоскоп», щоб видати дві книги під своїм іменем

Викладачка Донецького інституту соціальної освіти,
кандидат педагогічних наук Т. Бугайова украла мою першу книгу (я автор 5 виданих книг) і видала її під своїм іменем російською мовою «Тайны материков и океанов. Удивительные природные
явления».

Педагогу показалось цього замало, тому крадену книгу переклали ще й на українську мову, і в Донецькому видавництві «БАО» з’явився ще один плагіат – книга «Рекорди географії. Таємниці планети Земля».

Не дивлячись на мою категоричну заборону, плагіатом безкарно та безбоязно торгують, і отримують великий прибуток.

Явний злочин, за який наступає кримінальна відповідальність.

Однак донецькі правоохоронці чомусь уперто захищають злочинців і не хочуть відкривати кримінальної справи. Тобто, на моє переконання, творять ще один злочин – тепер уже службовий.

Якщо зацікавив, то читайте далі. Уже більш детально.

Отже у 1988 році в Києві у республіканському педагогічному видавництві «Радянська школа» побачила світ моя перша науково-популярна книга «Географический калейдоскоп». Книга сподобалась читачам, так як не дивлячись на величезний тираж у 130 тисяч екземплярів, її через місяць уже не було в магазинах.

Напевно, що моя книга дуже вже сподобалася і викладачці Донецького інституту соціальної освіти Бугайовій Тетяні Іванівні, тому вона видала її під своїм іменем. Книга побачила світ у 2006 році в Донецьку в ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «БАО» під назвою «Тайны материков и океанов. Удивительные природные явления» тиражем 15 тисяч екземплярів – також великим накладом для нинішніх українських видань. Як недавно з’ясувалося, цю книгу того ж року, в тому ж видавництві «БАО», було видано українською мовою під назвою «Рекорди географії. Таємниці планети Земля». І знову тиражем 15 тисяч екземплярів. На обох книгах зазначено прізвище «автора»  –  Бугайова Т. І.

Цікаво, що на другій сторінці обох книг записано, що «Усі права на цю книгу знаходяться під охороною видавців і вона не може бути перероблена та перевидана…». Ось так – мало, що украли мою книгу, так злодії вирішили узаконити на неї ще й свої права! До такого ще треба додуматись!

Крадена книга потрапила мені просто випадково:  на пошті я побачив каталог, по якому і виписав книгу по спорідненій мені тематиці.

Яке ж було моє здивування, коли я відкрив книгу «Тайны материков…». Виявилося, що це фактично моя книга. Вона починається словами із моєї книги і моїми словами закінчується! Плагіаторка Бугайова Т. І. переписала не окремі речення, а всю книгу! Притому нагло – слово в слово,  навіть з розбивкою на абзаци! «Професорша Бугайова» переписала і мою помилку, яку я допустив у книзі!

Не дочекавшись від плагіаторки та видавництва хоча б вибачення за скоєне, вирішив передати справу в суд. Написав заяви у Волинську прокуратуру. Так як злочин був скоєний у Донецьку, то Волинська прокуратура спрямувала мої заяви для вирішення по суті у Донецьку обласну прокуратуру.

Як не дивно, але донецькі правоохоронці відмовляють у відкритті кримінальної справи. Тобто вони визнали, що Бугайова Т. І. не скоювала злочину і мою книгу не переписувала і не видавала! Цю справу під усякими надуманими приводами зволікають: напевно, щоб затягнути час і вберегти плагіаторку від відповідальності.

За радянських часів совєтська влада неугодних українських письменників розстрілювала, забороняла їхні твори, рукописи скривали у спецхранах, але навіть катам українського цвіту не спадало на думку передавати твори іншим «авторам», або захищати плагіаторів. Відомо також, що Гітлер після свого пришестя спалив на площі тисячі неугодних режиму книг. Але і фашистська влада не дозволяла комусь
присвоювати чужі твори. Вони спалювали книги, але не забирали авторства? Тому я хочу запитати нинішню українську владу: «Чому я, громадянин України, не можу захистити свої авторські права у своїй державі? Чому захищається злодій, який украв мою книгу, а не я, автор, який чекав виходу свої книги понад 15 років?».

Видно, що окремим нашим нечестивим міліціонерам, прокурорам і суддям таки не писані закони?

Однак повернення до 1937 року не буде, і ми, українські письменники, захистимо свої авторські
права. Якщо не у своїй державі, то у міжнародних судах і організаціях!

Моя справа дуже проста! Ну посудіть самі. Є моя книга «Географический калейдоскоп», яка побачила світ ще у 1988 році. Є інша книга – «Тайны материков и океанов. Удивительные природные явления», яка видана зовсім недавно, у 2006 році. Зміст книг однаковий, але друга книга (на ній зазначений «автор» Бугайова Т. І.) побачила світ через 18 років після першої. Я маю Авторський договір на свою книгу. Моє авторство засвідчує і Свідоцтво про реєстрацію авторського права № 29816 на науково-популярну книгу «Географический калейдоскоп». То хіба потрібно мати якісь юридичні знання, щоб розібратися, хто ж у кого переписав книгу? Хоч хто зна – юристи також бувають різні? Одні відразу розкривають такі простенькі справи, іншим це тяжко доходить: тому що диплом, можливо, був куплений за батьківські гроші. Однак я не вірю в холопський розум тих правоохоронців, які уже стільки часу затягують і покривають цю простеньку справу!

Отже правоохоронці, на моє переконання, «кришуючи» злодійку, творять новий злочин, уже службовий.

Ось фігуранти цієї справи безчестя:

1.  Лжеавтор, плагіатор, а по народному – просто злодійка Бугайова Тетяна Іванівна (нар.
01.07.1980 р.), уродженка і мешканка міста Родинське Донецької області.

Коли я узнав, що вона педагог, та ще викладає в Донецькому інституті соціальної освіти, то тяжко було в це повірити. Відразу подумалось, а чому ж така людина (язик не повертається назвати її педагогом) може навчити студентів? І чи місце їй в інституті? Ніякий вона не педагог, а злодій! Хто-хто, а вона добре знає, що переписала мою книгу і видала під своїм іменем. Спершу на російській мові, а потім – українською. Якби хоч трохи мала совісті та педагогічного хисту, то за ці роки, поки ведеться слідство, хоча б попросила у мене вибачення за скоєне. Однак – не попросила…

Зате мені написала листа її мати – Бугайова Людмила Казимирівна. Спершу подумалось, що мати вирішила спокутувати гріх дитини і хоче попросити у мене вибачення. Однак вона пригрозила передати мене в суд за те, що… ганьблю її дочку.

Бідна мама! Я їй так співчуваю: адже вона хотіла, щоб її дитина була чесною і порядною людиною. Їй
так приємно було, коли її доню вітали з виходом книги (і не одної, а відразу двох!), вручали букети квітів! Студенти та навіть сивочолі професори брали автографи у 26-річної «авторки»! Вітав зять! Вітала чоловікова рідня! Вітала донечка! А тут звідки не візьмись – така напасть!

Я вам співчуваю, але ви виростили плагіаторку. Так, слово якесь незрозуміле, не наше. Поясню: так у світі називають тих непорядних людей, які привласнюють чужі твори і видають їх під своїм іменем. У нас, в Україні, є зрозуміліша назва – злодій. Так-так – злодій! Адже я, приміром, чекав виходу свої книги понад 15 років! А ваше чадо переписало мою книгу тихими ночами (щоб бодай не дізнались про це мама або чоловік) тай видала її під своїм іменем. Отже, не я ганьблю вашу дочку.

Свою совість ваша дочка Тетяна продала за 200 гривень, які отримала згідно Видавничого договору № 294 від 18 липня 2005 року за нібито свій твір. Іншими словами, вона у 200 гривень оцінила ті свої переживання, коли крадькома від усіх переписувала мою книгу. Що ж, ця ціна, напевно, достойна дрібної злодюжки! Тому що, розумний злодій ніколи не присвоїв би собі книгу, яка є майже у всіх бібліотеках колишнього Радянського Союзу! А ще тому, що жоден автор не продасть свою книгу, над якою працював довгі роки, за кілька іудівських срібників.

Я неодноразово писав листи Бугайовій Т. І., але не отримав жодної відповіді.

Збагатитися за рахунок крадіжки інтелектуальної власності, досягнути великої популярності та кар’єрного росту – ось основний рушій протиправних дій плагіаторки Бугайової Т. І.  Тепер – кандидата педагогічних наук!

Напевно, щоб уникнути матеріальної відповідальності, злодійка тепер прописалася у селі Мар’янівка Старобешівського району Донецької області.

Однак надіюсь, що суд гідно оцінить її «заслуги».

2. ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «БАО».

Директор Ігорьков Віктор Анатолійович за сміхотворні 200 гривень купив у Бугайової авторські права на книгу. Притому купив не на один випуск, а на весь строк охорони авторського права (напевно, що на 75 років)!  І це ще не все: у договорі чітко записано, що «дія договору розповсюджується на території увесь світ». І за все це – усього-на-всього 200 гривень!

Ця сума авторського гонорару у 200 гривень спонукає мене на некрасиві роздуми. Адже дійсно, якою ж це потрібно бути жалюгідною людиною, щоб запропонувати автору такі мізерні гроші за рукопис книги (адже він не знав тоді, що Бугайова – злодійка)!

Директор Ігорьков В. А. написав мені, що уже видає книги 15 років. Після цього я подумав, то що ж ти за видавець такий, а перш за все – людина, яка з такою неповагою відноситься до авторів, які кормлять і твій колектив, і тебе, і твою сім’ю?  Адже автору над книгою доводиться працювати не один рік. Я до своєї книги йшов понад 15 років.

Ще Ігорьков В. А. написав, що добросовісно передав мені усю інформацію про Бугайову. А от про другу випущену книгу плагіаторки – чомусь «забув». Якщо він, можливо, має коротку пам'ять (буває!), то – пробачаю. Але якщо це свідоме укриття фактів ще одного злочину, то все-таки доведеться відповідати.

 Після того, як я узнав про крадіжку моєї книги, то написав листа Бугайовій Т. І. та видавництву «БАО», зокрема, з такими вимогами:

1.  Заборонив видавати книгу «Тайны материков…», а також окремі її матеріали під любими назвами.

2.  Просив анулювати видавничий договір із лжеавторкою Бугайовою Т. І.

3. Заборонив реалізацію, передачу і дарування краденої книги «Тайны материков…» у всіх місцях продажу та на складах.

4. Просив нереалізовані книги «Тайны материков…» зібрати на центральному складі «БАО» для їх подальшої утилізації.

5.  Просив повідомити, які ще книги видала Бугайова Т. І. у видавництві «БАО».

6.  Вимагав видати у 2007 році цю книгу під іменем фактичного автора книги, тобто моїм, тиражем раніше виданої книги.

Жодна із цих вимог не виконана до цього часу. Натомість приховали факт ще одного плагіату, тобто – ще одного злочину.

Злочинну діяльність видавництво не припинило. Адже моїми краденими книгами (уже двома!) торгують ще й досі. Тобто продовжують збагачуватися за рахунок крадіжки моєї інтелектуальної власності.

Цим мені наноситься величезна моральна та матеріальна шкода.

3. Про плагіат викладачки Бугайової Т. І я листом повідомив ректора Донецького інституту соціальної освіти Гладчука А. А.

Цікаво, що відповіді від ректора я не отримав!?

4. Старобешівский районний відділ міліції Донецької області.

Так як Бугайова Т. під час розгляду мого звернення про притягнення її до кримінальної відповідальності прописалася у селі Марянівка Старобешівського району, то справу відносно неї розглядав Старобешівський районний відділ міліції. Заступник начальника відділу – начальник штабу Старобешівського РВ ГУМВС України в Донецькій області майор міліції Читаков М. В. в діях плагіаторки не знайшов складу злочину, тому прийняв Постанову від 27 січня 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи. Перекрутивши законодавчі норми, він зробив висновок, що авторське
право на мою книгу юридично мені не належить.

При цьому Читаков М. В. не звернувся за отриманням відповідної інформації ні до мене, ні до видавництва «Радянська школа», де була видана моя книга. Висновок про те, що Бугайова Т. І. не є плагіатором, а я – не автор, Читаков М. В. зробив на підставі пояснення, у якому плагіаторка повідомила, що джерелом інформації для «її твору» стала мережа «Інтернет». У свою чергу начальник Старобешівського РВ міліції Зайцев Л. Д. з цим лжесвідченням погодився, адже затвердив Постанову.

Отже і він чомусь  не замітив на книжці прізвище фактичного автора. Але ж прізвище Кравчук зазначено не лише на обкладинці, але й на верхньому колонтитулі!

Можливо, моє прізвище на книзі вказано помилково і там повинно було стояти прізвище Т. Бугайова? Але ж злодійка просто фізично не могла написати книгу у 1988 році, так як їй тоді було лише 8 років.

Зрештою, чому не зроблена експертиза книг?  Відповідь проста: експертиза однозначно вказала б на плагіатора, тобто на злочинця.

Затвердив цю Постанову начальник Старобешівського РВ ГУМВС України в Донецькій області підполковник міліції Зайцев Л. Д. У своєму листі від 29.01.2009 р. № 102 він написав, що «ретельно розглянув звернення про порушення авторських прав», однак справи не порушив «за відсутністю складу злочину».

Однак, якщо зазначене можна було б пояснити непрофесійним або халатним ставленням до службових обов’язків, то як пояснити такі кричущі порушення:

● Дана Постанова була прийнята 27 січня 2009 року, а копія відправлена мені простим листом (згідно календарного поштового штемпеля) лише 26 березня 2009 року, тобто через 2 (два !) місяці. Однак пошта тут не винна, тому що лист із провінційного райцентру Старобешеве я отримав на 5 день.

● При роз’ясненні моїх прав щодо оскарження Зайцев Л. Д. зробив посилання на статтю
263-1 в КПК України, яку я чомусь не знайшов у Кримінальному кодексі.

   Отже вона, напевно, просто видумана, щоб завести мене в оману?

● Попутно хочу дати начальнику старобешівської міліції  Зайцеву Л. Д. одну добру пораду: не позортесь на всю Україну і не робіть орфографічних помилок хоча б на своїх фірмових бланках. Адже ваш район Старобешівський, а не Старобешевський! Отже – і Старобешівський районний відділ міліції.

5. Прокуратура Старобешівського району.

Звичайно, що я не погодився з Постановою Старобешівської міліції, тому оскаржив її у прокуратурі Старобешівського району.

У листі від 21 квітня 2009 року прокурор Такташов Р. Р., зокрема, написав (цитую дослівно): «Повідомляю, що вивченням матеріалу перевірки за Вашою заявою про притягнення до кримінальної відповідальності Бугайової Т. І. за ст. 176 КК України підстав для скасування рішення про відмову в порушенні кримінальної справи від 27.01.2009 р. не встановлено».
Лист відправлено мені знову із затримкою (на 21 день).

Отже і старобешівський прокурор, на моє переконання, не тримав у руках книг, а зробив голослівний
висновок.

6. Старобешівський районний суд.

21 травня 2009 року я направив у Старобешівський районний суд Скаргу на постанову Старобешівського РВ міліції про відмову в порушенні кримінальної справи від 27.01.2009 р.

 Постанову суду я отримав із затримкою щонайменше три місяці. Це при тому, що я разом із заявою вислав поштові марки для відповіді рекомендованим листом на суму 3,50 грн. Заява моя, звичайно ж, і на цей раз залишилась без задоволення.       

Однак і вона була вислана мені лише після моєї скарги у Верховний суд України.

7. Верховний суд України.

Туди я 06.08.2009 року направив Скаргу на бездіяльність Старобешівського районного суду, який уперто не розглядав моєї скарги. Верховний суд переслав мою заяву разом з усіма моїми додатками «за належністю» (!) Старобешівському районному суду. Просив «про результати розгляду повідомити заявнику».

І як тут не згадати слів із геніальної байки Крилова: «І щуку кинули у річку!». Я жаліюсь на протиправні дії районного суду у Верховний суд України, а звідти – усі мої матеріали відправляють у цей же суд. Не вимагаючи навіть ніякої відповіді для контролю!
Підписала цей лист за № 5-6647сі09 від 21.08.2009 року заступник начальника управління Смородінова Т. В.

До Верховного суду України я ще направляв Скаргу від 20 жовтня 2009 року на бездіяльність Ворошиловського районного суду міста Донецька. Начальник Управління документального забезпечення та контролю Верховного суду Ковальчук Л. К. також направив його в суд, на який я скаржився (тобто у Ворошиловський)! Результат - дивись далі.

То хіба можна чекати іншої роботи наших судів, якщо так працює головний суд Держави?  У народі ж бо не випадково кажуть: який пастух, такі й вівці!

8. Київський районний відділ міліції міста Донецька.

Начальник Мироненко С. Ю. не замітив порушення моїх авторських прав, тому прийняв рішення про відмову в порушенні кримінальної справи відносно видавництва «БАО» і гр. Бугайової Т. І. (відповідь від 12.02.2009 р. за № 11/15-896).

Отже, навіть не провівши експертизи книг, було зроблено висновок, що я не є автором книги «Географический калейдоскоп», а видавництво «БАО» – її не випускало!

То хто ж тоді автор: може плагіаторка Бугайова?  Але ж на книжці (на усіх 130 тисячах екземплярів !) чітко вказано прізвище автора – Кравчук Петро Авксентійович.

То чому зроблено такий висновок?  Чому затягується розкриття злочину?

Крім того, не було перевірено, чи не є черговим повторним злочином факт випуску та реалізації ТОВ «БАО» твору Бугайової Т. І. «Рекорди географії. Таємниці планети Земля». На той час я ще не мав вказаної книги. Лише у травні цього року придбав книгу «Рекорди географії. Таємниці планети Земля» в інтернет-магазині і з’ясував, що мій твір – знову предмет злочину, а «Рекорди географії. Таємниці планети Земля» – черговий плагіат Бугайової Т. І.

Крім того, Мироненко С. Ю:

●  У листі від 12 лютого 2009 року № 11/15-896 навіть на роз’яснив фактичної причини відмови у порушенні кримінальної справи. Відмовив – тай годі!

●  Сам лист мені відправлений із значним запізненням – аж через 3 (три!) місяці після дати його реєстрації.

    Тобто знову застосовано «схему» затягування у наданні інформації заявнику.

●  Поряд з цим, ще й не надав Постанову про відмову у порушенні кримінальної справи.

    Цю Постанову я отримав лише через 4,5 місяці після її прийняття, уже після моєї скарги у прокуратуру. Тобто реалізована друга «схема» затягування – чергове порушення, а мета – попередня:
затягування термінів, оскільки через не отримання постанови – не можна її оскаржити.

Виявляється, що вів розслідування і підписав «Постановление об отказе в возбуждении уголовного дела от 12 февраля 2009 года» старший оперуповноважений майор міліції Заїкін А. Г. Це він не знайшов складу злочину в діях службових осіб видавництва БАО. Погодився з ним начальник відділу майор міліції Дедушев В. Г. Затвердив постанову начальник районного відділу підполковник міліції Мироненко С. Ю.

●  Мироненко С. Ю., напевно, не мав права приймати рішення відносно гр. Бугайової Т., так як вона проживає не на території їхнього оперативного обслуговування (вона прописана у селі Мар’янівка Старобешівського району).

●   Отака безкарна міліцейська вседозволеність!

 Мимоволі запитую: чому Київський районний відділ міліції і особисто Мироненко С. Ю. допускає стільки порушень? Хто понесе за це відповідальність і яку?

9. Прокуратура Київського району міста Донецька.

Сюди 21 травня 2009 року я написав Скаргу в порядку ст. 110 КПК України на дії Київського районного відділу міліції в місті Донецьку.

В. о. прокурора Софієв С. у листі № 473 від 12 червня 2006 року повідомив, що «Підстав для скасування прийнятого рішення прокуратурою Київського району м. Донецька не вбачається».

Він також повідомив, що в ході перевірки були виявлені порушення (однак не вказав, які саме), що допущені працівниками міліції та про направлення вимого до Донецького МУ щодо проведення службового розслідування і притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності. Однак, 22.07.2009 р. цією прокуратурою за підписом прокурора С. Софієва (уже прокурора, а не в. о.) мені надано лист за № 166ж09 із інформацією про скасування прокуратурою Донецької області 18.06.2009 р. постанови про відмову у порушенні кримінальної справи. А в абзаці 6 зазначено, що в результаті службового розслідування стосовно майора Заїкіна А. Г. порушень не виявлено??? Тобто усі викладені в скаргах факти та встановлені раніше порушення прокуратурою Київського району спростовані службовим розслідуванням.Ось такі кримінальні чудеса чомусь безкарно творить українська прокуратура!Знову поза увагою цієї прокуратури лишилися терміни проведення дослідчої перевірки органом дізнання (18.06.2009 р. постанова скасована, а відповідь прокуратури датована 22.07.2009 р.). Даний факт свідчить про невиконання прокуратурою Київського району і особисто новопризначеного прокурора С. О. Софієва покладених функцій.

Про цей факт я повідомив Голові служби безпеки України В. Наливайченку 06.08.2009 р.

10. Знову Київський районний відділ міліції міста Донецька.
Ще 18.06.2009 року прокуратурою Донецької області сюди були направлені матеріали для об’єднання в одне провадження. Однак до цього часу я не отримав від них жодної відповіді. Чекаю уже четвертий місяць, хоч існують певні строки.

11. Прокуратура Донецької області.

Начальник управління нагляду прокуратури Донецької області Панасовський О. у листі від 25.06.09 № 4/2/1-3427-09 повідомив, що «рішення про відмову в порушенні кримінальної справи прийняті передчасно, без достатніх підстав, в зв’язку з чим 18.06.09 скасовані прокуратурою області, матеріали направлені для об’єднання в одне провадження до Київського РВ м. Донецька з наданням відповідних вказівок».Обіцяли про результати додаткової перевірки та прийняте рішення повідомити. Однак уже минає знову пятий місяць – і ніякої відповіді. Отже Прокуратура Донецької області відсторонилася від контролю за виконанням власних рішень і, на моє переконання, чомусь вперто не бачить складу злочину плагіаторки Бугайової Т. І., Донецького видавництва «БАО» та їх покровителів.Тому мимоволі виникає підозра, що, можливо, покровителі – це окремі працівники Донецької прокуратури?

12. Генеральний прокурор України Медьведько О. І.,
до якого я неодноразово звертався із скаргами на протиправні дії донецьких правоохоронців, мої скарги «за належністю» спрямовує для перевірки в Донецьку обласну прокуратуру, на яку я скаржуся.А там, у Прокуратурі Донецької області, не бачить складу злочину.Круг замкнувся!Прихожу до висновку, що протиправні дії прокуратури просто неможливо оскаржити у нашій Державі. Тому хочу запитати і отримати відповідь:  «Чому головний контролюючий орган України допускає такі кричущі порушення, чому сприяє цьому свавіллю?  Хто цьому нарешті покладе край? І чи потрібна, зрештою, Україні така прокуратура?

13. Служба безпеки України (голова Наливайченко В. О.).
До Служби безпеки України, я звертався із своїми заявами про злочинні порушення міліцією, прокуратурою та судом Донецької області гарантованих Конституцією України прав людини, які ставлять під сумнів усі демократичних устої нашої держави, уже двічі: 01 червня 2009 року, а потім (не отримавши відповіді)  – 06 серпня 2009 року.На дві мої заяви отримав одну коротеньку відповідь від 17 серпня 2009 року за номером 22/4/К-6673/5. У листі усього якихось 15 рядочків. Щось на зразок: відчепися ти від нас, звернення зареєстровано, однак не наша це компетенція і т. п.Що ж це робиться у нашій Державі? Чия ж це, зрештою, компетенція перевіряти наявність організованої злочинної змови в лавах міліції, прокуратурі та судах України, робота у яких, для багатьох нечестивців уже давно стала надприбутковим бізнесом?Можливо Служба безпеки України цього не знає? А якщо знає, то чому не реагує?

14. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Звертався я і сюди із скаргою. Та отримав відповідь, що це не їхня компетенція перевіряти рішення правоохоронних органів. Отак! Отакі створили закони, що тепер звичайному громадянину в Україні неможливо себе захистити?

15. Президент України Ющенко В. А.

Президенту України я написав скаргу 1 жовтня 2009 року. 20 жовтня отримав лист із Секретаріату Президента України від 13.10.2009 р. № 22/086824-03 за підписом керівника Служби О. Паракуда. Звідти повідомили, що мою скаргу направили до Генеральної прокуратури України.

16. Художник Перепелиця Олена Костянтинівна зробила художнє оформлення [абсолютно бездарне!] обох украдених у мене книг. Зробила це без мого дозволу, чим порушила моє авторське право. До речі, якщо уже підписуєшся у книгах як художниця, то і малюй як художниця (якщо, звичайно, вмієш), не ганьби своє ім'я і саму книгу.

17. Переклад моєї книги на українську мову без мого дозволу здійснив Данилюк Ілля Григорович. Він дозволив свій переклад опублікувати, чим порушив мої авторські права. Як бачимо, «проффесорші» Т. Бугайовій навіть зробити переклад готової книги було не під силу. Вона лише готове може переписати і присвоїти собі.

18. Ворошиловський районний суд м. Донецька (голова суду Лівочка Людмила івапнівна).
Сюди я направив Позовну заяву про поновлення порушених авторських прав, припинення дій, що порушують авторське право та стягнення компенсації і моральної шкоди. Заяву суд отримав ще 04.09.2009 року. Ішов третій місяць, але я не отримав ніякої відповіді.

Тому 20 жовтня 2009 року я змушений був звернутися із Скаргою на бездіяльність цього суду до Верховного суду України. Листом від 05 листопада 2009 року начальник Управління документального забезпечення та контролю Верховного суду Ковальчук Л. К. повідомив, що мою заяву направлено для розгляду голові Ворошиловського районного суду. Ось так – мою скаргу Верховний суд України знову направив для розгляду тим, на кого я скаржуся. То де ж буде той порядок у судах України?

  І як підтвердження цьому безладу – лист голови Ворошиловського районного суду Лівочки Людмили Іванівни від 25 листопада 2009 року вих. № 30719, у якому вона повідомляє, що розгляд моєї справи призначено на 02 грудня 2009 року. Однак, згідно поштового штемпеля, цей рекомендований лист у Донецьку було здано на пошту 30 листопада, а отримав я його 05 грудня. Висновок напрошується один – що це, напевно, головою суду зроблено навмисно, щоб я не потрапив 2 грудня на суд.

Чекаю наступних дій цього суду. Моя справа знаходиться у провадженні судді Переверзевої Л. І.


Прихожу до висновку, що це не випадковість, а цілеспрямована, корупційна діяльність окремих працівників правоохоронних органів на фальсифікацію моєї справи. Наведені вище дії свідчать про організовану протидію у розкритті злочину, або про їх пряму зацікавленість у затягуванні термінів порушення кримінальної справи з метою сприяння злочинцям понести покарання.Така цинічна поведінка правоохоронних органів, напевно, може бути тільки у нашій, незахищеній від свавілля, Україні! Коли чиновник впевнений, що не відповість за свої злочинні дії!

Отже, я (поки що!) не знаю точної причини, чому донецькі правоохоронці «не помічають» явного злочину і не порушують кримінальної справи.Однак я впевнений, що цей кричущий злочин все-таки помітять порядні українські правоохоронці та колеги журналісти.Якщо ж цього не трапиться, то вимушений буду звертатися до міжнародного суду та до міжнародних організацій. Переконаний, що виграю справу, адже за кордоном поважають авторське право. Та й кажуть, що правоохоронців там неможливо спокусити ні хабарами, ні вродою. Ніби й впливові родичі не завжди допомагають… Написав заяву Генеральному прокурору України та до Служби безпеки України з просьбою розібратися, чи немає в діях правоохоронців ознак злочину, передбаченого статтями 364, 366, 367 Кримінального кодексу України.

Отже – продовження буде!  Про перебіг подій повідомлятиму!

18 грудня 2009 року