Відкритий лист Президенту України - 13 Вересня 2010 - Персональний сайт Кравчука Петра Авксентійовича
Субота, 10.12.2016, 06:06
Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Персональний сайт Петра Кравчука

~
Меню сайта
Категорії розділу
Із життя [10]Кримінал [11]
Довідка-рахунок

  • Довідка рахунок за спеціальною ціною
  • Довідка рахунок на легкові автомобілі
  • Довідка рахунок на мотоцикли та мопеди
  • Довідка рахунок на вантажні автомобілі
  • Довідка рахунок на причепи
  • Опитування
    Будівництво дамби в смт. Любешів на р. Стохід є:
    Всього відповідей: 302
    Статистика
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    ПОГОДА
    Друзі сайту
  • Вікіпедія
  • Відкрита Україна
  • Русская энциклопедия "Традиция"
  • Газета "Волинь"
  • "Віче" - Волинський тижневик
  • "Вісник" - Український тижневик
  • Сайт "Поетичні Майстерні"
  • Сайт "Анумо знову віршувать"
  • Банкрутство
  • RSS
    Головна » 2010 » Вересень » 13 » Відкритий лист Президенту України
    23:34
    Відкритий лист Президенту України
    Прошу ЗМІ підтримати мене й надрукувати цей лист.
    Дозволяю друкувати в повному або скороченому варіанті.

    ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

    ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ ВІКТОРУ ЯНУКОВИЧУ


    ПРО ПЛАГІАТ КАНДИДАТА ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК

    ТА БЕЗЧЕСТЯ ДОНЕЦЬКИХ ПРАВООХОРОНЦІВ

    Шановний Президенте!

    Звертається до Вас волинський літератор Петро КРАВЧУК із просьбою захистити від донецьких правоохоронців, які, на моє переконання, «кришують» плагіаторку, викладачку Донецького інституту соціальної освіти БУГАЙОВУ Тетяну Іванівну. Ця злодійка слово в слово, речення за реченням, абзац за абзацом (навіть із моєю помилкою!) переписала нариси з моєї книги «Географический калейдоскоп», і видала у 2006 році під своїм іменем книгу «Тайны материков и океанов. Удивительные природные явления». Так як моя книга і тепер користується великим попитом у читачів, то найняли перекладача і у донецькому видавництві «БАО» появився ще й український варіант плагіату – книга «Рекорди географії. Таємниці планети Земля».

    Хочу захистити свою честь та авторські права, але не можу через активну протидію донецьких правоохоронців.

    Неодноразово звертався зі скаргами на протиправні дії правоохоронців навіть у вищі державні органи України: у Міністерство внутрішніх справ, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у Верховний суд, Вищу раду юстиції, Генеральну прокуратуру (написав п’ять скарг!), Службу безпеки України (написав чотири скарги!), Антикорупційний комітет при Президентові України (звертався двічі!). Та все – безрезультатно! У це, напевно, тяжко й повірити, але жодна із цих вищих державних установ України не зреагувала належним чином на злочин, не зупинила його, а відбулися стандартними відписками. Тому злочин триває!

    Не допомогло звертання й до Президента України Віктора Ющенка. Та, зрештою, хто його слухав, і що він міг зробити, якщо навіть свою справу з отруєнням не довів до кінця? То хіба такий президент міг захистити мене – рядового українця?!


    Змінилася влада. Я щиро повірив завірянням нового Президента, що в Державі буде наводитись порядок. Тому на ім'я Президента України Віктора Януковича написав одну скаргу… Написав другу… І також – безрезультатно! Отже, на жаль, поки що нічого не змінюється.

    Дивуюся: чому так бездарно в нашій Державі організований контроль за розглядом скарг громадян? А на моє переконання – немає ніякого дійового контролю. Занадто розбухлий чиновницький апарат відбувається пустопорожніми відписками та обіцянками. Якщо це зроблено спеціально, то зроблено – геніально! Геніально – для злочинців! Адже заяви про можливий злочин прокурорів, міліціонерів та суддів відправляються для перевірки до тих же самих суддів та прокурорів, дії чи бездіяльність яких оскаржують! Невже цього не знає Президент Держави, Генеральний прокурор, Служба безпеки України, Голова Верховної Ради України? А якщо знають, то чому нічого не змінюють?

    Шановний Президенте України! Після цього я маю право запитати у Вас, як гаранта моїх конституційних прав: куди ще (і скільки разів?) я, письменник, громадянин України, повинен звернутися у своїй державі, щоб захистити свою честь і свої авторські права?

     Усі мої скарги чомусь неодмінно опиняються в Прокуратурі Донецької області, а звідти (та з підконтрольних їй правоохоронних структур) отримую різні хитромудрі відписки та постанови, у яких мене переконують про відсутність злочину в діях плагіаторки Т. Бугайової та видавництва!

    Не можу захистити своєї честі та авторське право й у Донецьких судах!

    Тобто, на моє переконання, деякими нечестивцями із правоохоронних органів твориться ще один злочин, але вже службовий.

    Після цього я зробив невтішний висновок, що тепер в Україні – справжній рай для різних негідників! І що правомірно захистити свої права в нашій державі звичайному громадянину просто неможливо!

    Таке, напевно, може бути тільки в нашій молодій, не захищеній від цинічного й безкарного свавілля чиновників.

    Я розумію, що Президент України не читав моїх скарг, які я посилав на його ім’я. Але ж по них приймали рішення відповідальні працівники Секретаріату Президента (зокрема, керівник служби О. Паракуда). Я закликав їх звернути увагу на безчинства правоохоронців. То чому ж  вони не доповіли Президенту про ці безчинства? Чому не взяли на контроль? Чому, зрештою, такі безпринципні? Невже для Адміністрації Президента України не можна підібрати більш досвідчених працівників, щоб вони не підривали авторитет та довіру до Президента нашої держави?

    Ваш Секретаріат направляє мої скарги в Генеральну прокуратуру (навіть ті, які я адресував у Антикорупційний комітет!), а та – чомусь неодмінно в Прокуратуру Донецької області, хоч я й скаржусь на неправомірні дії та бездіяльність її працівників. Потім отримую відписки з висновками про відсутність складу злочину й т. п. Уже три папки назбиралося тих пустопорожніх відписок. Після закінчення цієї ганебної справи, напевно, здам усе в Державний архів України. Дуже цікавий документ буде для нащадків!

    Над книгою я працював довгих 15 років. Тому ні за яких обставин не дам її на поталу різним негідникам, навіть самого високого рангу!

    Тому й вирішив звернутися до гаранта моїх конституційних прав у такий спосіб – привселюдно. З надією, що все-таки взнаєте про ті безчинства, що творять у державі деякі нечестиві правоохоронці й приймете відповідне рішення. Та й справа не лише в мені, адже з подібним тепер стикаються тисячі українців.

    Думаю, що пора вже Президенту України набратися бажання, мужності та терпіння, щоб очистити Україну від цієї нечисті в правоохоронних органах, які безкарно «засівають» для власного благополуччя мільйони, катують та знущаються над невинними людьми, фальсифікують судові справи і т. п. Таких перевертнів уже давно пора перемістити з надприбуткових кабінетів і посад до інших, менш привабливих місць, а якщо простіше – то до тюремних камер.

    Чесні українці Вам за це щиро подякують!

    Хочеться вірити, що й мені найближчим часом удасться все-таки поновити свої авторські права без допомоги міжнародних організацій та міжнародних судів.

    А головне – хочеться вірити, що в Україні буде наведено порядок! Цього я Вам, шановний Президенте, щиро бажаю! Головне – не втрачайте дорогоцінного часу!

    Це був вступ, а тепер більш детально про плагіат та безчестя деяких українських правоохоронців.

    Моя книга «Географический калейдоскоп» (ISBN 5-330-00384-9) видана у 1988 році у видавництві «Радянська школа». Не дивлячись на величезний тираж у 130 тисяч примірників, була розпродана менше, ніж за місяць. На книзі зазначено ім'я автора: Кравчук Петр Авксентьевич (тобто, моє). Моє авторство на неї підтверджується також Видавничим договором та Свідоцтвом про реєстрацію авторського права на науково-популярне видання «Географический калейдоскоп».

    У книзі у вигляді невеликих нарисів розповідаються цікаві факти з історії відкриття Землі, про «рекорди» природи – найбільші та найменші географічні об’єкти, представників рослинного й тваринного світу.

    Псевдоавторка Бугайова Т. І. дослівно переписала нариси з моєї книги «Географический калейдоскоп», порушивши недоторканість твору. Змінила порядок викладення матеріалу в «своїх» книгах, чим без згоди автора порушила цілісність авторського твору. Однак «книга Т. Бугайової» починається нарисом із моєї книги, й нарисом із моєї книги закінчується. Таким чином, плагіаторка вкрала твір, над яким я працював понад 15 років.

    Заяву про скоєння злочину я подав у Волинську прокуратуру ще 30 серпня 2008 року. Звідти за належністю, мою заяву переслали до Прокуратури Донецької області. Однак донецькі правоохоронці не порушили кримінальної справи, не зупинили злочину, що наносить мені матеріальну шкоду та моральні страждання.

    До цього часу ніяк не можу відновити авторське право на свою книгу та своє чесне ім’я через відкриту цинічну протидію деяких донецьких міліціонерів, суддів та прокурорів. Куди не звернуся: у міліцію, суд чи прокуратуру – глуха стіна! Неодмінно отримую відповідь, що в діях плагіаторки Т. Бугайової та видавництва «БАО» «немає складу злочину», що моя книга «юридично мені не належить» або щось подібне. От і получається, що, дві незаконно видані книги є (іншими словами: плагіат, тобто – злочин є), а складу злочину – нема! До такого ще потрібно додуматися.

    А справа ж проста, адже потрібно всього-на-всього співставити тексти обох книг. Візьми мою книгу «Географический калейдоскоп», яка побачила світ ще у 1988 році. Відкрий іншу – «Тайны материков…» і неодмінно побачиш, що зміст нарисів у обох книгах абсолютно однаковий. Однак плагіаторка поміняла їх місцями, чим порушила цілісність моєї книги. То що – міліціонеру чи прокурору потрібно мати так багато розуму, щоб визначити, хто ж усе-таки написав книгу, а хто її переписав і видав через 18 років?

    Я навіть зробив «Таблицю співпадання текстів» у книгах, але правоохоронці не хочуть нею скористатися.

    Вимагаю зробити експертизу книг, яка б документально підтвердила злочин і вказала б на злочинців, але експертиза (навіть елементарне порівняння тексту) –вперто не робиться. А потім вони пишуть мені різні хитромудрі постанови та листи, у яких  переконують мене у відсутності злочину! Читати бридко цю тупу, не професійну писанину – тому і стараються не надавати мені свої «шедеври»! Однак не думаю, що це робиться через низький фаховий рівень правоохоронців. Тут, напевно, інша причина – корислива зацікавленість, помножена на цинічну вседозволеність та безкарність українського чиновника! Припускаю, що в цій справі є й диригент (напевно, впливовий!), якщо під його дудку вже понад два роки безкарно творяться такі дива. Навіть після неодноразових скарг у Генеральну прокуратуру, Службу безпеки, Верховний суд, Антикорупційний комітет, нарешті – після трьох скарг двом Президентам України!

    Щоб підтвердити правдивість сказаного, просто зобов’язаний навести промовисті епізоди різних фальсифікацій при розслідування цієї справи. Ось вони:

    1. Бугайова Тетяна Іванівна (1980 року народження).

    Для кращого розуміння моральної сторони цієї справи – приведу такий красномовний факт: лжеавторка Т. Бугайова, згідно Видавничого договору, продала донецькому видавництву «БАО» рукопис «своєї» книги за сміхотворні 200 (так-так – усього за двісті!) гривень. Скоріше всього, що на такі мізерні гроші викладач Донецького інституту соціальної освіти оцінила свою совість, коли потай від матері та свого чоловіка й дитини переписувала мою книгу. Хоча, чому потай – можливо, з їх благословіння! Проте, як приємно згодом було отримувати вітання з виходом книги від рідних та студентів, де вона викладала географію. Не надіялася ж бо, що злочин може розкритися.

    Тепер вона – кандидат географічних наук.

    До цього часу в плагіаторки так і не проснулася совість, щоб розірвати з видавництвом Видавничий договір на крадений рукопис. Вона не виконала жодної моєї заборони, яку я, як автор, письмово висунув їй після виявлення плагіату.

    До цього часу цей інститутський «педагог» навіть не попросила в мене вибачення за скоєне. Напевно, що вже й не доросте до усвідомлення власної провини. То чому ж такий учитель навчить наших дітей?  І чи має моральне право їх учити?

    2. ТОВ  виробничо-комерційна фірма «БАО» (директор Ігорьков В. А.).

    У цьому видавництві були видані обидва плагіати Бугайової Т. І.

    Видавництво не виконало жодної моєї заборони, яку я, як автор, письмово висунув йому після виявлення плагіату. Більше того, видавництво приховало від мене та від правоохоронних органів ще один злочин Бугайової Т. І. – випуск другого плагіату (моєї книги українською мовою).

    Видавництво «БАО» та їх посередники, не дивлячись на мою категоричну заборону, безбоязно торгували контрафактною продукцією й отримували непогані прибутки.

    Скоєно злочин, але ще й до цього часу, не дивлячись на мою категоричну вимогу, видавництво не розірвало Видавничого договору із лжеавторкою Т. Бугайовою. Напевно дуже вже ласий для видавництва цей шматочок, моя книга? Адже купило рукопис у «лжеавторки» за сміхотворні 200 гривень на весь строк охорони авторського права з дією його «на территории ВЕСЬ МИР» (так записано в Договорі). Надіються, напевно, що буря стихне й знову задарма 70 років друкуватимуть фактично мою книгу різними мовами та під різними назвами масовими тиражами «на территории ВЕСЬ МИР», і отримуватимуть дармові прибутки?

    Разом із тим, така сума авторського гонорару у 200 гривень спонукає мене (автора п’яти виданих книг) на дуже неприємні роздуми відносно керівництва видавництва. Адже дійсно, якою ж це потрібно бути нікчемною людиною, щоб запропонувати автору за рукопис такої фундаментальної науково-популярної книги ці жалюгідні копійки (у видавництві ж тоді, напевно, не знали, що Бугайова його вкрала)! Адже така книга пишеться не один, і не два роки! Я на неї чекав 15 років! Зрештою – це автори кормлять видавців, а не – навпаки!

    3. Старобешівський районний відділ міліції (начальник Зайцев Л. Д.).

    Так як Т. Бугайова, мешканка міста Родинське Донецької області, після моєї заяви  про скоєння злочину, прописалася в селі Мар’янівка Старобешівського району (напевно, з метою уникнення матеріальних утрат), то дослідчу перевірку проводив Старобешівський районний відділ міліції. Майор міліції Читаков М. В., не зробивши навіть простого порівняння тексту книг, зробив висновок, що авторське право на мою книгу мені не належить. А в діях плагіаторки не знайшов складу злочину. Тому прийняв Постанову від 27 січня 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи. Начальник райвідділу міліції підполковник Зайцев Л. Д. затвердив цю постанову, а в листі мені написав, що «ретельно розглянули звернення про порушення авторських прав, справа не порушена за відсутністю складу злочину». Копія даної постанови мені була відправлена лише через три місяці.

    Тобто була реалізована «схема» затягування строків, щоб я не зміг оскаржувати неправомірних дій. І вона використовується на всьому етапі розслідування міліцією, прокуратурою та судами до цього часу!

    4. Прокуратура Старобешівського району (прокурор Тарташов Р. Р.), куди я звернувся зі скаргою на неправомірні дії майора М. Читакова, повідомила, що «підстав для скасування рішення про відмову в порушенні кримінальної справи не встановлено». Лист мені відправили на 21 день, від зазначеної на ньому дати. Знову затягування строків – на цей раз уже прокуратурою!

    Як не дивно, але мої звернення в Генеральну прокуратуру та в Службу безпеки України зі Скаргою на бездіяльність ГУ МВС України в Донецькій області та прокуратури Старобешівського району від 15 травня 2009 року були також безрезультатними.

    5. Продовжив перевірку моєї Заяви Київський районний відділ міліції міста Донецька (начальник С. Ю. Мироненко). Старший оперуповноважений майор Заікін А. Г. порушень авторського права також не знайшов, тому в порушенні кримінальної справи було відмовлено. Про прийняття цієї постанови повідомив начальник райвідділу С. Мироненко в листі, датованому 12 лютого 2009 року. Однак лист, згідно поштового календарного штемпеля, був відправлений мені аж через три місяці. Копії самої Постанови про відмову в порушенні кримінальної справи в ньому не було.  Крім того, начальник міліції в листі вводив мене в оману, перекручуючи вимоги Закону «Про авторське право і суміжні права». Отримав Постанову лише через 4,5 місяці, уже після моєї скарги в прокуратуру (див. п. 6).

    6. Щоб отримати копію Постанови від 12 лютого 2009 року Київського районного відділу міліції міста Донецька, довелося 21 травня 2009 року писати «Скаргу в порядку ст. 110 КПК України» прокурору Київського району м. Донецька, а потім ще й скаргу в Прокуратуру Донецької області.

    Лише після цього районний прокурор Софієв С. О. у листі повідомив, що «Підстав для скасування прийнятого рішення прокуратурою Київського району не вбачається».

    Вислав у цьому листі прокурор  і Постанову від 12 лютого 2009 року. Що в тій постанові  тільки не нафантазував  слідчий А. Заікін, щоб не відкрити справи «за отсутствием состава преступления»?!

    Пізніше, за моїм зверненням, було проведено службове розслідування. Та за його результатами «фактів порушень діючого законодавства з боку оперуповноваженого Заікіна А. Г. встановлено не було» – повідомив прокурор С. Софієв.

    Однак за моєю черговою скаргою «Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 12 лютого 2009 року», як таку, що винесено незаконно, без достатніх підстав, скасував  18.06.2009 року прокурор відділу управління нагляду прокуратури Донецької області Кузнєцов О. О.

    7. Знову, не провівши дослідження плагіату (як це вимагалося в постанові обласної прокуратури), майор Заікін А. Г. менше ніж через місяць прийняв друге «Постановление об отказе в возбуждении уголовного дела» від 17 липня 2009 року. Мені копію Постанови знову не вислали.

    Щоб отримати копію цієї Постанови, довелося знову неодноразово звертатися зі скаргами в різні інстанції. Не повірите, але отримав я її лише через РІК після прийняття. А отримавши її, – зрозумів, що міліції (а головне майору А. Заікіну, який її створив, – було що приховувати від мене!). Тому – і не висилали!

    За моєю скаргою й цю Постанову майора А. Заікіна, уже другу, скасував  31 липня 2009 року старший прокурор відділу управління прокуратури Донецької області Василина С. О.

    8. Однак майора Заікіна А. Г. і повторне застереження Донецької обласної прокуратури не зупинило. Напевно, відчуваючи вседозволеність та безкарність своєї діяльності, через місяць приймає ще одне «Постановление об отказе в возбуждении уголовного дела от 21 августа 2009 года». Уже третє! Воно дублює попереднє та ще добавлено безпідставні звинувачення на мою адресу. Нібито я не зацікавлений у розкритті цього злочину!?

    Однак експертиза книг на мою вимогу та на вимогу Прокуратури Донецької області – так і не зроблена до цього часу! На моє переконання: не робиться свідомо, адже експертиза відразу вкаже на плагіатора. А це в плани майора Заікіна А. Г., напевно, не входить.

    І знову – й ця третя Постанова слідчого А. Заікіна  мені не направляється! Мені її вдалося отримати лише після багатьох скарг, майже через рік після прийняття!?

    А ще в телефонній розмові майор Заікін погрожував викликати мене в Донецьк і допитати «по всіх правилах»…

    Це ще один приклад, що безкарність завжди заохочує до нових злочинів!

    9. А що тільки витворяють українські суди та судді?! Цей би хист на захист конституційних прав громадян спрямувати!

    По цій справі я мав нещастя стикнутися вже з трьома судами. Після цього добрим словом їх ніколи не згадаю.

     Старобешівський районний суд Донецької області (голова суду Пересада С. С.).

    У цей суд я направив «Скаргу на постанову Старобешівського РВ міліції про відмову в порушенні кримінальної справи від 27.01.2009 р.». Суд її отримав 26 травня, однак розглядати не спішив. Тому через 2,5 місяці довелося неправомірні дії суду оскаржувати Верховному суду.

    Після цього отримав лист від голови Старобешівського суду Пересади С. С. від 7 вересня 2009 року з Постановою суду від 8 червня 2010 року. Суд постановив мою заяву «залишити без задоволення».

    Навіть після моєї скарги у Верховний суд України про недотримання процесуальних строків Старобешівським районним судом, Постанову суду я отримав із затримкою на три місяці!  Більш цинічного і шокуючого поступку судді районного суду, напевно, уже й не придумаєш! Це при тому, що в суд разом зі скаргою я вислав для відповіді рекомендованим листом конверт зі своєю адресою та марками на 3 грн. 50 коп. Розглядала справу суддя Сазонова М. Г.

    Але й це ще не найбільше порушення судді М. Сазонової. Припускаю, що суддя Сазонова М. Г. СФАЛЬСИФІКУВАЛА вищеназвану постанову суду.  Адже вона винесла Постанову суду 08 червня 2009 року про залишення моєї скарги без задоволення в зв’язку з тим, що (цитую далі дослівно постанову): «Відповідно до листа начальника відділу управління нагляду прокуратури Донецької області, матеріали про відмову у порушенні кримінальної справи за зверненням Кравчука П. А. направлені до прокуратури Київського району м. Донецька для об'єднання в одне провадження, проведення додаткової перевірки та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України.».

    Однак Прокуратура Донецької області вищезгадане рішення Старобешівського РВ міліції скасувала значно пізніше, ніж відбулося судове засідання: а саме 18 червня 2009 року, тобто через десять днів (!) ПІСЛЯ ВИНЕСЕННЯ ПОСТАНОВИ Старобешівським судом.

    Отже – постанова суду, на мою думку, сфальсифікована.

    (Продовження)


    Категорія: Кримінал | Переглядів: 1808 | Додав: P_Kravchuk | Теги: плагіат, Рекорди географії, Донецький інститут, Географический калейдоскоп, Бугайова Тетяна Іванівна, Петро Кравчук, Тайны материков и океанов | Рейтинг: 5.0/16
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]